Прокат лодок, байдарок, катамаранов и каяков
Prokat
Главная
Тренировки
Контакты
Отчеты
Форум
Фото
Видео
Архив
Ивенты

РЕПОРТАЖ З ВИПРАВИ РІЧКОЮ БРДА (Польща) PDF Печать E-mail
Автор Гриць Кабалюк   
17.06.2004 г.

Учасники:
- Гриць Кабалюк (it’s me)
- Мій Пес (30кг білого пухнастого баласту на ім”я Норбі, самоїдської породи)
- 2-місний каяк Tropper (ламінат)
- Річка Брда

р.БРДА: 
Річка на півночі Польщі, в реґіоні Кашуб. Кашуби, - це такий собі субнарод (типу як в нас гуцули, або "данєцкіє" :-)
Довжина - 233км.
Вважається одним з найбільш мальовничих водних шляхів Європи. Бере початок з озера Пєтжиковскє Дуже на півночі і керуючись на південь, впадає до Вісли в місті Бидґощ.
Річка (не рахуючи деяких складних відрізків) підходить навіть для новачків. Категорія складності І-ІІ, а про те, як я умудрився сплинути нею екстремально, про це нижче :)

ПІДГОТОВКА ДО ВИПРАВИ:
Готуватися до виправи почав трішки більше ніж за місяць. Порився в Інтернеті, пошукав інформацію і за тиждень мав приблизне уявлення про те, що мене чекає. Висновок насувався сам собою, - це буде просто відпочинок. Головна проблема була в тому, що я нормально користуюся поліетиленовим каяком і я не дуже собі уявляв, як його туди затарабанити. Тому було прийняти рішення купити доброго надувного каяка. Так було придбано 2-містний надувний 3-камерний Sevylor Ranger з натяжним охоронним чохлом. Після тест-драйву виявилося, що він може й 2-містний, але за умови, якщо це 2 маленькі китайці. В кожному разі, для мене з Псом місця в ньому вистачило, але про те, щоби вкласти до нього які-небудь речі, про це не могло бути й мови. Це був перший облом :-) Причому за тиждень перед початком. Почав гарячково шукати інших варіантів і виявилося, що в Польщі недорого й без проблем можна взяти каяк на прокат. Вартість - 20 злотих на добу (біля 30грн! ). Закинути на початок виправи згодилася та ж фірма, що надає каяки в оренду.

ЯК ДОБИРАТИСЯ НА СТАРТ:
Найближче містечко до озера Петжиковскє Дуже називається Мястко. Я їхав власним авто, тому не в курсі, як туди дістатися громадським транспортом. Напевне з Києва до Варшави потягом (18 годин), а потім ще годин 6-10. Я доїхав до містечка Сворнеґачє (за 50 км від озера і звідти нас новеньким Транзитом закинули до озера). Про оплату треба домовлятися, але взагалі це недорого, якщо орендуєш в них каяка.

ДЕНЬ 1
17 Липня 2004р.
Пройшли за день: 3 км.
Залишилося: 230км.

Прибули до Свонеґачє (я й далі в множині, бо мій Пес, - мій вірний супутник) 17 липня біля 14:00. Погодка так собі, лило всю дорогу і там теж лило. Перевантажив речі до новенького Форда Транзита, на дах закинули каяка, домовився за 5 зл.доба про паркінг для свого авто, прямо в дворі пана Петра Хапке, водія Форду. Вирушили в дорогу, по дорозі дізнався, що мало хто починає виправу Брдою від самого початку, бо при низькій воді треба з десяток кілометрів як мнімум волочити каяк непролазними хащами. Хммм... Судячи з погодки, низька вода нам не загрожувала. Біля 16:00 були на місці. Довге прощання, спускаю каяк на воду озера Петжиковскє Дуже. А в цей час дощ монотонно і досить активно продовжується. Пакую речі, пакуємося самі і вирушаємо. 

На сьогодні план короткий - 3км до невеличкого острівця на озері (з огляду на довгу дорогу просто дуже хотілося спати). Вітер у фейс, дощ щораз сильніший, небо потемніло (а ніби літо і лише біля 17:00), одним словом за годину дохляпалися до острівця і висадилися там.

Знайшов місце для намету. Чекати, поки закінчиться злива, не було сенсу. Все виглядало так ніби ця злива не закінчиться ніколи. А спати хочеться. Довелося розбивати намет під дощем. В результаті, поки натягнув тропік, весь намет промок. Тішила думка про те, що спальник сухий і те, що передбачливо взяв з собою надувний матрас. Поки органзувався, вже зовсім стемнло. Пес навіть не думав йти до намету. Острів виявився дуже щільно заселений бобрами, - я нарухав 32 гнізда!!! І це на клаптику суші десь 150х50м. Пес вирішив охороняти завойовану територію, тому жоден абориген не мав права висунути носа зі своєї нори :-)  Надув матрас і завалився спати. Через певний час відчув під собою твердий, не дуже теплий і не дуже сухий ґрунт. Виявилося, що матрас спускає. Коротка експертиза показала, що матрас цілий, а от нефортунно закручена в поспіху пластикова пробка передавила різьбу і нічого з цим вже не зробиш. Тому довелося кожну годину прокидатися і надувати його знову. І так до! ранку :-)

ДЕНЬ 2
18 Липня 2004р.
Острів Кінг-Конга -> Лісництво Жовна
Пройшли: 17км.
Залишилося: 213км.

День почався, а дощ був ще вчорашній, він не припинявся і не було навіть натяку на те, що він припиниться коли-небудь.
З острахом розпакував антикварний примус ще виробництва СССР. Я його купив на барахолці, бо газові балони мають властивість швидко закінчуватися, а в диких місцях заправити ніде. Немає нічого надійніше, як 5 літрів бензину з собою. Почав я його розкочегарювати, але примус видав передсмертне шипіння і здох. Він на 13 років пережив країну яка його народила :) Нічого не вічне, але йому треба було здохнути саме зараз, коли найменших шансів розпалити вогонь? СССР відімстив мені за те, що я його ніколи не любив :) Ну нічого, обійшлися без гарячого сніданку.

Вирішив чекати, поки закінчиться дощ, бо знімати під ним намет не хотілося, - він і так мокрий. І так ми під дощем чекали до 11 години, аж поки з кущів не з"явився він, Кінг-Конг :-) Чесне слово, те, що вийшло до нас з-за кущів - це не була сцена для нервових :) Вийшов мужик висотою десь під 2,15м як мінімум і шириною не менше ніж півтора метри. Дууууже високий і дууууже товстий. Мужик запитав, що ми тут робимо. Ми відповіли, що туристи з Києва і пересиджуємо дощ. На що він заявив, що це його озеро, його острів, а взагалі він рибак і ловить вугрів і в нього систематично хтось краде снасті. Розговорилися, дізнався як ловлять вугрів. Дуже просто. Береться шматок пінопласту, капроновий шнурок аж до дна і на великий гачок насаджуються дощові червяки. І в озері в нього закинуто біля 300 таких штуковин. Бідні вугрі. Одним словом, мужик нормальний і сказав, що можна на його острові хоч поселитися, головне, не зачіпати його вугрів :-) 

Біля 12-ї години прийняв рішення не чекати більше доброї погоди і вирушати. Холоднувато, біля +14С не дуже звично в липні. В дорозі буде тепліше. Спакувався, зняв намет під дощем, - його вага як мнімум втричі збільшилася від води. Ну  похляпали далі.

Вихід з озера ніякий - можна заблукати дуже легко. Все заросло очеретом. Вирішили пробиватися по центру і не помилилися, через 200м з"явився вузенький на ширину каяка і з усіх боків зарослий вихід з озера і одночасно початок річки Брда. Боротьба з очеретами тривала біля 40хв, аж поки остаточно не почалася річка, вірніше - струмок. Глибина біля 10-30см на ямах :-) Купа завалів, через які доводилося дослівно продиратися, натягуючи капюшон на голову, щоби не повиколювати собі очі. 

Десь через 500м з"явився дерев"яний міст під яким каяк довелося проводити метрів 30, - вода 20см, сильний перепад, суцільне каміння на дні, - пробоїна гарантована, якщо спробувати форсувати.

Далі Брда стала трішки ширшою, 2-4м, і глибшою - біля 50см у форватері. Дно поросле густими водорослями 2-х видів. Оскільки вода ідеально прозора й чиста, то річка здається зеленого кольору від кольору водяної рослинності. Течія дуже сильна, тому розслабитися немає як, інакше розверне каяк впоперек і тоді або катапультуватися, або починаємо вивчати підводне життя.

За пару кілометрів ще один міст і невеликий поріг, ризикнули пройти (вода тут глибша й каміння не таке густе), - вдалося. 
Ще за півкілометра тяга Брди вповільнилася, стало мілко, а місцями дуже мілко. Доводилося постійно пильнувати, аби не сісти на мілину, - протягом ще 2-х кілометрів саме це й було основним заняттям. А потім річка увішла до лісу і зразу стало дуже весело. Течія досить сильна, а дерева, в т.ч. перекинуті на висоті не більше 20см над водою і ті, що зачаїлися під водою, - це явище перманентне. І досить виснажливе. Треба встигнути оцінити, що з висячим над водою деревом робити, - вдастся пройти під ним чи все ж треба пропихати каяк з Псом, а самому через верх. Якщо не оцінити і спробувати пройти під занадто низьким деревом, - тоді можна легко позбутися голови, як найбільш вистаючої над водою і зайвої частини тіла.

Десь за 5км рчка загачена для забору води до невеликого рибного господарства, що розводить форель. До-речі, форель, вискакувала пару разів прямо під боком. Але в такий дощ охоти на рибалку ніякої не було. Через невеличку греблю каяк довелося перетягувати (біля 7м), - проблема в тому, що під берегом течія наносить всі можливі лісові рештки (листя, тріски, гілочки, водорослі і т.д.) і з усього цього виходить справжня трясовина. проблема в тому, щоби висадитися з каяка. З горем пополам перешкоду подолали. Далі знову доістричний ліс, Брда почала меандрувати, притому деякі повороти ледве не під гострим кутом. Беручи до уваги не слабеньку течію і постійні завали зі стовбурів дерев, доводиться постійно працювати веслом на максимальних оборотах. Така собі виснажлива боротьба з річкою. Трішки розслабишся і неприємності гарантовані. 

Далі з"являються дахи будинків і річка перегороджена дамбою. Це невеличка місцевість Стара Брда Пільска (біля десятка будівель). Вода з річки йде до невеликого господарства, що займається вирощуванням форелі, відтак на нас чекає обнос. Недалеко є сільський магазинчик, - купив там свіжого хліба і пиво. Каяк мій з усім еквіпунком важив під 100кг, тому довелося просити місцевих про допомогу. Якийсь мужик за пляшку пива допоміг перенести через запору. Краще перед запорою висідати з лівого боку (я висадку зробив з правого), тоді буде удвічі коротший шлях. 

На воду і боремося далі з завалами та висячими над річкою деревами.
Так ми й боролися, аж поки біля 21:00 не почало серйозно смеркати. Дощ ніби трішки скинув темп, але не перестав зовсім.
За наступним мостом біля лісництва Жовна з"явилося наметове поле зі столиками і купою навалених гілок. Зразу згадав про свої 5Л бензину.

Висадилися. Розбив намет. Поки закінчив, зовсім стемніло. Намет абсолютно мокрий, аж чвакає, на мені весь одяг мокрий, сухі речі в торбах, але особливого сенсу перевдягатися немає, оскільки навколишнє середовище МОКРЕ. Повітря мокре, намет мокрий, земля мокра. Висновок такий, що будь-який сухий одяг швидко буде зінтегрований з навколишнім середовищем. 

І тут з"явилися ВОНИ, я міг сподіватися всього, але не ЇХ. Мошки, справжній сибірський гнус. Нічний кучмар. Вони з"явилися  зненацька і їх було МІЛЬЯРДИ. Кожна з них була особистістю, і при тому дуже агресивною. Сховався до намету, але вони були й там, крім того, там було ще й мокро і холодно. Обприскався AUTAN-ом з ніг до голови, але це нічогоісінько не дало, крім того що почала страшенно боліти голова. Явно передозував :-) Схопив каністру і почав поливати мокру купу гілля на місці вогнища. З горем пополам ці "дрова" вдалося розпалити за допомогою 5-літрової каністри бензину. Такий сякий порятунок і трішки підсушився. Але тут наступна несподіванка чекала на нас. Дощ стрепенувся і згадав, що він всього лише зробив коротеньку перерву. Ринула справжня злива, яка розігнала мошок, але також і згасила багаття. А бензину більше не було :-( Потім злива стихла і ВОНИ повернулися, щоби остаточно розправитися з нами. Пес почав бігати і це його якось рятувало. Натомість мені мо! шки почали залазити у вуха, в ніс, і (найбільший жах) в очі і навіть пару штук протиснулися під повіки очей. Вони були просто мікроскопічні, менші від зернятка маку і якісь броньовані, їх роздушити важко навіть. Це був не просто кучмар, це був справжній кучмар. Я вирішив брати приклад з Пса і почав бігати туди-сюди через міст над Брдою. Це трішки допомогало. Тобто, коли ти в русі, ВОНИ просто чекають коли ти зупинишся хоч на секунду. Так от я й бігав по мосту туди-сюди десь біля години. 

І тут я згадав, що в мене ж є мобільний, а бігати до ранку я напевне не зможу :-) було майже 12 ночі. Амбіція амбіцією, але здоров"я дорожче. Набираю пана Петра і прошу про хелп. На щастя, він ще не спав і перейнявся ситуацєю. За годину прибув ангел-рятівник. Ми закинули каяк на дах і о 2-й ночі були знову в Сворнеґачє. Фірма має невеликий літній будиночок для туристів, який я орендував на 3 дні і там же завалився спати.

ВТРАЧЕНІ ДНІ
19-21 липня
Сворнеґачє
Пройшли: 0км.
Залишилося: 213км.

Вирішив перервати мою виправу Брдою і зайнятися детальнішою організацією з огляду на погоду. Головний план був таким, щоби зарезервувати кемпінгові будиночки і не залежати від погоди, а головне - від НИХ, кого не назвеш інакше ніж повітряними піраніями. Знайшов Інтернет-кафе. Європа! Якесь село, а з Інтернет без проблем і вся молодь ним користуютєся без проблем. І в наших Запизялівках тільки п"ють, п"ють і ще раз п"ють. Ліричний відступ. Одним словом, вдалося знайти і зарезервувати кемпнги по трасі. Одна проблема, - відстані між ними якісь ну як би це сказати, - великуваті інколи. Але нічого, щоб не зустрітися з НИМИ, я готовий гребти день і ніч :)

Ще 2 дні - знайомства з місцевим населенням, пиво і рибалка. Репертуар місцевої дискотеки швидко було змінено, - народ на ура сприйняв Руслану і ВВ. Якщо хтось ще хтось вирішить спливати Брдою, то в Сворнеґачє можна говорити українською, - вже вміють :-) А дощ ці три дні не переставав.


ДЕНЬ 3
22 Липня 2004р.
Лісництво Жовна -> кемпінг Пшехлево
Пройшли: 30.5км.
Залишилося: 182.5км.

Прокинувся рано. Сьогодні о 9-й вирушаю на поле битви, яку я ганебно програв з мошками.
Висадилися, 5 хвилин і ми з Псом вже на воді. Зі свіжими силами і свідомістю того, що сьогодні треба зробити понад 30км до зарезервованого кемпінгу в Пшехлево, інакше нас застане ніч в каяку і знову доведеться розбивати намет під дощем.

Брда далі тече доісторичним недоторканим лісом (це заповідна зона), в руслі купа повалених дерев, суцільне маневрування. Дощ не перестає. Маса диких птахів, але найціквіше сталося десь за 5км від місця старту. На березі стояв олень з малим олененятком і пили воду. Ми з Псом пропливли повільно у двох метрах від них, а вони навіть не думали втікати. У Пса шия до них витягнулася, як в жирафи :-) Такого нахабства він зрозуміти не міг. Звірина нелякана зовсім. Завали забирають сили, до кожного підхід індивідуальний, глибина тут вже добряча, тому про проводку немає й мови. Це забирає трішки сил.  Щоби передати красу природи, не вистачає просто слів. Недоторканість, - це єдине що приходить на думку. Таке враження, що нога людьська тут ще не ступала. Береги трішки підмоклі, дуже багато водних птахів, інколи у воді скаче форель. Так от, милуючись природою, допливаємо до мосту. За мостому течія різко стихає, Брда розширюється і впадає до озера Щитно. На впливі до озера декільк! а лебединих пар з виводками. Не раджу до них нікому підпливати. Коли підпливаєш на 50м, самець починає розправляти крила і витягувати до тебе шию, на 40м він починає шипіти, а якщо несподівано підпливти дуже близько, то самець іде в атаку. Може запросто перевернути. В Сворнеґачє місцеві розказували, що один каяк лебідь пробив дзьобом. Озеро було не дуже приємною несподіванкою. Вітер у фейс, а озеро довжиною 8км і шириною біля 1.5км. Вітру є де розгулятися. Проходження озера Щитно зайняло біля 3-х годин через шквальний фронтальний вітер і високу хвилю. Варто перестати веслувати або навіть збавити темп, як нас починало відносити назад, кожен метр озера доводилося відвойовувати. 2 рази заходили в очерет перепочити. Через 8 км озеро звузилося і ми зайшли в протоку, за якою повертаємо вправо щоби через озеро Щичєнко увійти до озера Конске. І це було ще гірше. Справжня морська хвиля, притому після повороту вправо вона стала боковою. Шквальний вітер дістав більшу площу каяка і нас! недивлячися на усі зусилля спихало до берега, а хвиля норовил! а допомо гти нам з кабіною. Одним словом, довелося йти під кутом 45 градусів зиґзагом, інакше кабіна гарантована. Бідний Пес забився кудись під кокпіт і схоже що його там заколисало :-)

Нарешті причалили на березі вузенької протоки до озера Щичєнко. Вийшли на берег, розім"яли кістки після виснажливого озера. Уффф. Аж не віриться, що тверда земля під ногами. Дощ легенький, але вітер аж згинає прибережні дерева.

Входимо до озера Щичєнко, його береги дуже високі, лівий берег практично без дерев, з правого боку ліс і видно якесь рибне господарство. Вражає чистота води. І на диво, ніби інший світ. Майже повний штиль. Високі береги захищають озеро від вітру, а його ширина невелика, може 200-300м, довжина біля 2км. В кінці озера проходимо під мостом і нарешті входимо знову до Брди. Як приємно інколи дати себе понести течії. Але ненадовго, буквально через 300м входимо до наступного озера, котре називається Конске і на кінці якого знаходиться зарезервований кемпінг. На цьому озері знову шквальний вітер, але цього разу половину озера проходимо під правим берегом, де ще немає такої хвилі, а на другій половині маємо вітер в спину, тому можна відносно відпочити. На останньому кілометрі дощ насилюється, під ногами біля 5 см води :-) Налило дощем. Нарешті висаджуємося біля кемпінгу. Домовляюся про охорону каяка з керівником водної станції, що орендує човни і каяки. Каяк навіть заносять в неве! личкий ангар. Піднімаємося до кемпінгу. Не "Шератон" звичайно, але все ж ліпше ніж в наметі під дощем і можна просушити одяг. На кемпінгу є невеличка кав"ярня, де можна недорого перекусити. Другий поверх будиночку коштував 50 злотих, вечеря в кав"ярні - 20 зл. Пес таки знайшов якусь вівчарку і трішки погризся з нею. Довелося мирити і йти спати. Заснув ніби мертвий.

ДЕНЬ 4
22 Липня 2004р.
кемпінг Пшехлево -> Сворнеґачє
Пройшли: 32.5км.
Залишилося: 150км.

Прокинулися о 9-й ранку, а о 10-й вже були на воді.

Зразу за кемпінгом Брда виходить з озера і починається нормальна річка. Правда іншого характеру ніж перед цим. Менше завалів, часті розливи навіть до 100м шириною. Менше лісу, береги порослі очеретами. Знову не щастить, - вітер строго у фейс, довгі прямі ділянки. По дорозі випереджуємо групу німців на 5 каяках. Вітаємося. Вони явно нікуди не спішать, якийсь час пробують йти за нами, потім відстають і зникають з поля зору. Проходимо під розваленим дерев"яним мостом. Це треба бачити :-) Нічого крім сміху не викликає. Я би цим мостом і пішки не ризикнув пройти. На горизонт з"являються будівлі. Це містечко Плащица , достить велике, але до берегів будівлі не доходять. Далі входимо в мальовничий льодовиковий каньйон, прорублений ще в часи мамонтів. Всі такі льодовикові каньйони мають дещо спільне, - на такій землі не ростуть дерева і багато валунів. Інколи ці валуни до 3м в діаметрі. Виходимо з каньйону, проходимо під мостом і входимо в абсолютно дикий ліс. Місця просто неймові! рні. Концентрована природа. З"являються думки про рибалку, але швидко про це забуваю, адже перед нами ще добрячий шмат шляху. В лісі робимо 20-хвилинну зупинку на відпочинок. Заглибився до лісу. Це просто неймовірно, таке враження, що тут нікого до мене не було як мінімум протягом 100 років. Пес кудись чкурнув, мабуть почув щось в лісі. Починаю нервувати, аж тут він з"являється весь мокрий з іншого берегу Брди. Як він і навіщо там опинився, - це зрозуміти тяжко. Забираю Пса й рушаємо далі. А далі природа, недоторкана природа і ще більш недоторкана природа. Інколи ділянки досить складні для проходження через завали і гострокутні повороти Брди. Так кілька кілометрів, а потім течія вповільнюється і разом з Брдою впливаємо до озера Хажиковскє. Яке щастя, нам потрібно пройти лише невелику кілометрову ділянку цим озером, бо його довжина 10км, а ширина біля 3км. Зрозуміло, що тут діється при шквальному вітрі. Цього разу знову пощастило. Вітер в спину, тому обираємо орієнтир з черв! оних черепичних дахів (Мале Сворнеґачє) і лише підкеровую весл! ом. Під мостом через протоку входимо до наступного озера Длуґє (Довге українською). Ну не таке воно й довге, тим більше що спокійне. Тут спостерігаємо якихось качок-аквалангістів :-) Коли до них підпливаємо, вони зникають під водою і з"являються десь за 100м!!! від нас. Бідна риба :-)  Озеро Длуґє довжиною біля 2км і далі входить до озера Крашіньскє, про котре мені розказували страшні історії. Озеро Крашіньскє забрало життя не одного каякера. А все через свій підступний характер. Мене остерігали не випливати на середину і триматися поближче до берега. Це озеро десь 3х2км, але воно так розташоване, що на ньому зненацька народжуються шаленої сили вітри, котрі женуть круту хвилю навіть 1.5-2м висотою. В лічені секунди озеро перетворюється в справжнє пекло і шансів у новачка, який опинився далеко від берега, дуже мало. Так от ми з острахом увішли до озера Крашіньського і під очеретами почали підбиратися до вже знайомої місцини Сворнеґачє. На невеликому мисі стали на короткий відпоч! инок. Мис очевидно сформований невеликою річкою Хочіна, котра в цьому місці впадає до озера. Виходячи з відпочинку за мисом сіли на мілину. Пісок нанесений річкою і я якось прогавив це місце. Але нічого страшного, вибралися і ще через годину були вже знову в Сворнеґачє, де Брда витікає з озера Крашіньського і перетікає до наступного озера Віточно. Прибули на місце о 18:00. На біваку познайомився з групою інструкторів, котрі мали якийсь з"їзд тут. Увечері долучився до цієї групи, - смажили ковбаски, пили пиво і грали в "мафію". Така гра, довго описувати, хто знає той знає, а хто ні, той колись дізнається. Рано пішов спати, бо завтра на мене чекало щось, чого я ще не робив і потрібно було бути на воді дуже рано. Майже 70км одним махом, в основному не найменшими озерами.


ДЕНЬ 5
22 Липня 2004р.
Сворнеґачє -> кемпінг Рудзкі Мост
Пройшли: 68.5км.
Залишилося: 81.5км.

Прокинувся о 4:00 ранку. Ранкова кава і на воду. Пес був трішки здивований такою ранньою евакуацією, так рано ще ніколи не виходили. Пройшли біля 300м Брдою і далі увійшли до озера Віточно. Це озеро невеличке, десь біля 1х1км. На воді повний штиль, тому без особливих зусль домахали на середину західного берегу, де Брда виходить з озера. Пропливли мимо сплячого села Каміонка. За Каміонкою з деяким острахом довелося провти найбільшу колонію лебедів, яку коли-небудь бачив в житті. Доводилося маневрувати між парами з виводками і шиплячими агресивними самцями. Їх тут не менше сотні. Хммм, що їм тут так сподобалося. Від озера річка шириною 30-50м, спокійно тече й місцями розливається в протоки і утворює довгі вузькі острівці, на яких сплять лебеді, засунувши голову в кишеню, під крило тобто. Тиша несамовита, чутно тільки плескіт риби і перші ранні крики птахів. За якусь годинку входимо до озера Малолонцкє, котре є першим у довгому каскаді озер, які ми мусимо сьогодні пройти. А пройти сьогодні мусимо ще озера Лонцкє, оз. Дибжк, оз. Кособудно, оз. Запора і далі вже знову Брдою до місцевості Рудзкі Мост, де маємо зарезервований кемпінг. Махання нас чекає несамовите, завдання максимум, встигнути до 20:00, завдання мінімум - допливти сьогодні взагалі. Зліва від оз. Малолонцкє є протока до озера Пленсно. Воно вважається надзвичайно мальовничим і рибним. Ми повертаємо праворуч, бо кожна хвилина дорога. Проходимо оз. Лонцкє і через нього прямо до оз. Дибжк, на котрому я остерігався вітру у фейс, бо озеро не менше 6км довжиною, а шириною майже 1км. На щастя погода майже безвітряна, а легесенький вітерець нам по дорозі. На цьому озері трішки відпочив, користуючися веслом, як вітрилом, завдяки чому проходили Дибжк довго, але майже без втрати дорогоцінних калорій. Увійшли до протоки, що з"єднує Дибжк з оз.Кособудно і тут насолоджувався одним з найчарівніших краєвидів, якими переповнена Брда. Це тяжко передати словами. На невеличкому мисі зупинилися на коротк! ий перепочинок. З мису спостерігали рибака, котрий на вудочку ! за 10хв витягнув більше риби ніж я за все це літо. Рука аж свербіла взятися за вудлище, але... Але. Рушаємо далі і лопатимо оз. Кособудно. Погода добра, сонця немає, але й дощу також. Інколи легенько накрапує. З оз. Кособудно входимо до оз. Запора. Це довжелезне штучне озеро (ширина - 80м, довжина біля 10км). На кінці озера є гідроелектростанція, відповідно на нас чекає прогулянка з каяком в обнос електростанції. Посилено махаю веслом. Зненацька небо темніє і здіймається ураганний вітер. Пливти просто неможливо. Ховаємося під прибережне дерево і там 10хв перечікуємо, поки трішки заспокоїться. Вітер перестав бути шквальним, але зате у фейс і погода остаточно зіпсувалася. Вперто гребемо. Краєвид занудний, найменш красива ділянка Брди, як на мене. Зразу видно, що найрозумніше і ніби мисляче створіння на землі приклало тут свою руку. За 2 години і 40 хвилин, змагаючися з фронтальним вітром догрібаємо до дамби в місцевості Милоф. Висаджуємося з правого боку. Зрештою, там є знак, що там м! ісце висадки. Витягую каяк на берег, прив"язую Пса до якогось стовба з табличкою (його не можна пускати, бо він як вовк, котрий завжди в ліс дивиться, чекай на нього потім пів дня допоки він з усіма "дівчатами" в радіусі 10км не "перезнайомиться" :). Відпочиваючи і думаючи над тим, як буду тягнути ламінований каяк через 100-метрову заасфальтовану дамбу, вчитуюся в табличку і отримую дуже корисну інформацію. Виявляється в будинку лісництва неподалік можна позичити за 1зл. спеціальний візок для перевезення каяків. Чудово!!! Йду, керуючися дороговказами до будинку лісництва і за якість 150м знаходжу його. Дзвоню в двері. Якась мала дівчинка відчиняє двері, певне онука або донька лісника і показує де візок, даю їй злотого і проблема з асфальтом вирішена. Завантажую свій каяк суперважкої вагової категорії і неймовірними зусиллями витягую його на насип, потім мандруємо через дамбу, за дамбою повертаємо вправо, ще біля 100м, потім знову вправо і біля 50м круто донизу. О! А тут вия! вляється також розводять форель. І навіть продають її на холод! но копче ну. Проблема з обідом вирішена. Купую 3 форелини, 1 копчену і 2 сирі (для Пса, - він від сирих лососевих ловить кайф просто :). Затарабанюю візок назад і повертаюся. Внизу під дамбою група юних каякерів шліфує майстерність. Вітаю їх, а вони мене. Їх інструктор пропонує навчити мого пасажира веслувати, щоби легше було. Пес щирить інструктору зуби, - така перспектива йому не до вподоби :) Водуємося, з цим була певна проблема, бо берег забетонований. Але знайшов якісь  дрючки і на них спусив каяк на воду. Прямо як з верфі. Відразу за дамбою зліва, з форельного господарства з величезних труб потужно скдається вода з висоти біля 2м. Справжні водоспади. Якщо бути необережним, можна ненавмисне скупатися. В Милофі втратили біля години на обнос. До речі, в Милофі можна далі продовжувати шлях не річкою, а каналом, котрий так і називається "канал Брди". Це несамовита гідротехнічна споруда, збудована ще 1849 року пруським військом. Канал знаменитий своїми аквідуками, він проходить над кількома річками і шляхами. Як на мене, це трішки дивне відчуття, пропливати каяком над дорогами й річками, а під тобою їздять машини й пропливають інші каяки :-) Ну але ми все ж Брдою спливаємо, тому й пішли головним руслом. Невдовзі пройшли мимо невеличких лісових поселень Конігурт і Конігуртек, а після них Брда увійшла на територію Тухольського Національного Парку. Стоянки тут заборонені, жодних песелень немає, а природа знову повертається до стану недоторканості. Це має свої плюси, але й невеличкі мінуси (заборонений вихід на берег, хоча ніхто цього ніби й не контролює, розраховуючи на екологічну свідомість). В руслі знову маса завалів, а після цілого каскаду озер і обносу поконання перешкод все більше й більше втомлює. Далі моя свідомість робилася все більш і більш притупленою, оскільки фізична втома перейшла певну межу і все, що було далі, було через "не можу". Це були пару десятків кілометрів суцільних перешкод, завали, несамовиті меандри, стовбури старих дерев, котрі перегороджують річку і т.д. Найгірші, це ті сховані в кі! лькох са нтиметрах під водою. Хтось поробив в них проходи якраз на ширину каяка і треба дуже уважно читати воду, щоби потрапити в прохід. Течія досить потужна і глибина теж непогана. Одного разу я все ж промахнувся, в сподіванні пройти такий підводний стовбур з розгону. Добре що пройшла більша частина каяку, інакше на 100% довелося би мені "пройти" під водою через цю перешкоду з огляду на потужну силу течії. Якось виштовхався веслом. Пізніше наздогнав групу біля 20 каяків. Це була молодь 18-20 років і їх було чутно здалека. Обходити їх не дуже хотілося, бо й так перешкод купа, а тут ще маневруй між "п'яними" каяками... Вирішив потихеньку йти за ними поки не зменшиться кількість перешкод. Але раптом почулися крики, вереск, регіт, ламент і за поворотом відкрилася наступна картина: один каяк стоїть поперек вузького проходу в завалі, решту пару десятків несе на завал і на цей каяк. Включаю задній хід і чіпляюся за якесь гілля над берегом, спостерігаючи масову катастрофу :-) Каяки почало ! притискати, одного потягнуло течією під воду, його "вершники" катапультувалися й попливли далі вже як поплавки в рятувальних камізельках. Одного каяка поставило вертикально носом донизу, а каякер застряг і не міг вибратися (більша частина тіла заїхала під кокпіт, лише руки й голова стирчить). Хтось поблизу надоумився крикнути йому "вилазь" і сильно штовхнув каяк веслом. Його потягнуло під воду, з-під води випливли окремо каяк і каякер. Потім під керівництвом їхніх двох інструкторів настала масова евакуація, - лише 5-м каякам вдалося прибитися сухими перед перешкодою. Решта отримала холодне витверезливе купання, а їхні 2 інструктори розбирали завал потім ще довго напевно. Скільки точно не знаю, бо прохід звільнився через 20хв і ми з Псом під брава і веселі крики "а покупатися?!!!" пройшли мимо мокрої компанії. Надія на те, що перешкоди нарешті зникнуть, остаточно пропала. Гірше того, починало смеркати, а нам ще чорт знає скільки боротися з перешкодами. Думка про те, щоби про! бувати пливти в сутінках, видавалася абсолютно ідіотичною, це ! було би просто самогубство. Потім почалося щось новеньке, - інший характер перешкод. Несподівані перепади рівня води і течія ставала просто шаленою, прориваючися над камінням, і валунами, деякі з них були ледве під водою. Ну дерева це добре, але от на такій швидкості поцілувати заничканий валун, це гарантований каюк моєму орендованому каяку, не говорячи про те, щоби сьогодні добратися на запланований кемпінг. Поскільки починало сутеніти і втома дійшла до стану майже відключки, то воду читати було надзвичайно тяжко й незручно. Інколи здавалося, що в мене галюни, бо обминав надводні валуни, які зникали, як лише я до них наближався. От приблизно в такому стані я дійшов до місцевості Рудзкі Мост, перед якою вшкварила холодна злива і майже остаточно і передчасно стемніло від чорних хмар, котрі затягнули небо.

Кемпінг "Рудзкі Мост" знаходиться не над самим берегом, а десь за 400м від нього. Виникла проблема, що зробити з каяком і речами. Не тягнути ж все це 400м під гору :-) Над самим берегом стоїть чийсь будинок, там і домовивися з господарем про те, що залишу на ніч каяк у нього. Зовсім безкоштовно. Навіть гарячою кавою почастували. А от кемпінг "Рудзкі Мост", - це напевне найгірший кемпінг над Брдою. Щось подібне я зустрічав тільки в Криму. Стандарт - савєцкій: якийсь засмальцований матрац, нещільні шиби у вікнах, в раковині вода не сходить до зливу. Одним словом "так собі". Зате дешево, - 35 злотих за халупу.  І тим не менше, навіть це було краще ніж киснути під дощем в нічній температурі 5-7С. Заснув я мертвий.

ДЕНЬ 6
22 Липня 2004р.
кемпінг Рудзкі Мост -> кемпінг Ґостицин-Ноґавіца
Пройшли: 14.5км.
Залишилося: 67км.

На сьогодні запланована "лафа", менше 15км до наступного кемпінгу. Перешкоди поступово закінчилися і далі була інша Брда, спокійна, лагідна і розмірена. Купа суперових місць на рибалку. Прекрасна погода. Сьогодні ми насолоджувалися життям. Весло використовувалося тільки і винятково в якості керма. Зупинилися на довгий перепочинок на піщаному острівці. Там Пес розігнав все водне птаство і завоював острів для себе. Нарешті він міг трішки розім"яти кістки. Трохи порибалив, - спіймав 3 форелі десь по 500-700г і одного язя під кілограм. Трохи, бо рибалка закінчилася найгірше, як могла. Підчепив якогось монстра, котрий так потягнув, що нічого з ним зробити не можна було. Просто як трактор. Зайшов по пояс у воду, витягнув руки в надії трішки його поводити й знесилити. Куди там. Трактор він і є трактор. Пре вперед і все. Залишалося лише впертися з усієї сили ногами і намагатися втримати його хоча би на місці. На жаль, телескопічна вудка не витримала і "трактор" обламав її кінцівк! у, котра зникла разом з ним під водою і більше я її не бачив. Навіть не знаю, що це було. Припускаю, що якийсь дебелий язь, бо що це ще могло бути? Форель не так тягне і до таких розмірів навряд чи виростає в цих місцях. Після розчарування знялися з острова й подрейфували далі, а біля 17:00 вже були на місці. 

Кемпінг "Ґостицин-Ноґавіца", - це спеціальний кемпінг для водників і розташований він на самому березі в місці, де Брда входить до оз. Короновскє (найбільше озеро на шляху, його довжина - 19км). Від кемпінгу найприємніші спогади. Повна протилежність попереднього, - чистенько, свіженько, тепло і затишно. Був би час, посидів би тут довше. Крім того дуже мила особа керівника кемпінгу. Увечері ми з ним пішли на поміст спробувати щастя на вугра. Так посиділи собі з пивом, поговорили. За той час він спіймав 2 вугрі, а я жодного. Зате впіймав не маленького лина. Вугрі як справжні зміюки, аж якось не того в руки брати, що зрештою не така проста справа, бо воно "слизьке як вугор". Коли його тягнеш до берега, він скручується в клубок і тому його витягнути не так просто. Може замотатися на якусь корчаку на дні, тоді з ним можна дуже довго вовтузитися. Керівник кемпінгу розказував, що минулого року приїздили білоруси і один з них втопився. Понапивалися, посперечалися і влаштували вно! чі гонки на каяках. Поки вони ганялися, здійнялася буря. Трьох знайшли недалеко від кемпінгу в лісі ледве живих, їх всіх поперевертало і цим трьом вдалося якось допливти до берега. А от одного знайшли рибаки лише наступного дня, на жаль утопленика. Так-що, коли хтось каже, що п"яному море по коліна, то це не зовсім правда. А так в основному серед іноземних водних туристів, - це 80% німці, 10% американці і ще 10% всі інші. Серед українців я був тут першим, принаймні він нікого іншого не пригадав собі. 

Завтра мене чекає щось дуже підозріло схоже на вчора, тому ми попрощалися і пішли спати.

ДЕНЬ 7
22 Липня 2004р.
кемпінг Ґостицин-Ноґавіца -> Бидґощ
Пройшли: 67км.
Залишилося: 0км.

Прокинувся о 5:30. Кавка і на воду. Поки-що штиль. Зрештою, вранці завжди майже штиль. Озеро Короновскє справляє враження, - майже море :) Лише відпливли може з 300м від берега, як від кемпінгу за нами стартувала якась моторка і швидко нас наздогнала. Це був керівник кемпінгу. Я трішки здивувався, подумав, що може щось там з номером не так, чи щось може я забувся що-небудь серйозне. А може забув заплатити? Хммм... ніби заплатив, точно пам"ятаю. Поки я це думав, він мені подає якийсь пакунок і каже "на от, - жінка спекла". Розгортаю. Вугор. Вірніше вугрятина. Смажена. Те, що він вчора зловив. Його дружина вночі засмажила типу мені на дорогу. Я звичайно, був вражений. Ми ж майже незнайомі. Приємні люди на кемпінгу "Ґостицин-Ноґавіца".

Попрощалися ще раз і ми з Псом погребли далі. Спочатку воно завжди легко й приємно гребеться. Ліворуч від нас минули ще якийсь кемпінг, я його в Інтернеті не знайшов, - там в основному яхти стояли, можливо просто кемпінг не для всіх. Через півтори години дійшли до мосту над звуженням озера. Міст збудований ще 100 років тому, а стан ідеальний. Вміли люди колись солідно будувати. За мостом озеро знову розширюється і тут потрібно пильно стежити за мапою, щоби не збитися з курсу. В різні боки відходить багато рукавів і заливів, - без мапи можна легко заблукати. Краще триматися лівого берегу, керуючися "городами" від мису до мису. Нарешті зайшли в  порівняно вузьку частину озера, котра трішки нагадує широку ріку і тягнеться декілька кілометрів. Почало повівати. Щораз сильніше й сильніше, а до того ще й у фейс. Поки що це особливих проблем не створює. Але от озеро почало розширюватися і знову перетворюється в подобу моря. Тут постала проблемка, бо виходу візуально не видно! , а нам потрібно зайти десь на лівому березі в протоку, що з"єднує озеро Короновскє з оз. Ліпкуш. На мапі все виглядає простіше, а в реальності перед тобою гігантичне озеро, а лівий берег до горизонту зарослий очеретами і жодної протоки не видно. Пару разів тикалися в якісь протоки, але це виявлялися тупики. Вирішив йти по форватеру прямо й приглядатися до лівого берега, допоки не побачу справжньої протоки. Домахали на середину і йдемо вперед. І тут почалася весела історія. Небо зліва почали затягувати чорні (практично справді чорні) важкі хмари, дмухнув свіжий вітерець, за хвилину вітер, а ще за хвилину почалося пекло. Інакше назвати це тяжко. Каяк наш не морський, став перпендикулярно до хвилі, але хвиля висока й крута. Важко зрозуміти, це каяк чи підводний човен. Вперіщила сильна злива і навколо почали лупити блискавки одна за іншою. Ну точно пекло. Пес забився кудись під кокпіт і видно тільки зашугані очі (боїться грому). А громи й блискавиці розгулялися навкруги. Вітрю! ган такий, що просто вириває воду відрами з поверхні озера, - ! це тяжко описати. Над нами пролітає вітер з водою. Коли ця летюча вода потрапляє на обличчя, то просто боляче. Поверхні води як такої не існує, - просто вода плавно переходить в повітря без чіткого виразного кордону. Немає мови про те, що ми пливемо в якомусь напрямку. Ми знаходимося посередині озера, до найближчого берега не менше кілометра і моє завдання просто втримати каяк і не датися боковій хвилі. Бо тоді каюк зразу і доведеться добиратися до берега довго й нудно кілем догори. Весь цей жах тривав хвилин 15, потім трішки заспокоїлося. Принаймні ураганний вітер полетів кудись далі, залишивши по собі лише дощ і поволі стихаючу хвилю. Так сяк зиґзагами йдемо вперед, намагаючись не дати себе бортонути хвилі. І тут десь там справа попереду серед очеретів бачу вітрило, яке повільно повзе через очерет. Єєєа! От це вже точно наша протока. Від радості з усіх сил гребу туди прямою наводкою, ризикуючи напоротися на підступну бокову хвилю. Але вдалося успішно увійти в протоку, де ми причал! или до берега, бо треба було звільнити каяк від баласту. Після бурі води в каяку біля 15см. Майже заповнений нею. Баласт вилито й лопатимо далі озером Ліпкуш. Береги стають все менш і менш мальовничими і все більш і більш заселеними. По правому березі суцільні дачі, одна на одній просто стоять. Одним словом - нічого цікавого. Так от і махаємо серед цих забудованих краєвидів. Дощ ніби вчух, але стало холоднувато. Я весь мокрий, зуб на зуб не потрапляє. Веслую в дуже доброму темпі, за нами йде яхта, але наздогнати нас не може. Або не хоче. Скоріше за все, що друге :) Далі озеро Ліпкуш поступово переходить в Латеральний канал, яким ми теоретично маємо дійти до гідроелектростанції, де нас чекає обнос. Поступово мене огортає "отупіння", - це така суміш фізичних зусиль через "не можу" і притуплення гостроти мислення. Напевне через це я трішки промахуюсь і замість повернути перед великим островом направо, обходжу його зліва і далі йду прямо, аж поки до мене не доходить, що кудись ! ми не туди замандрували. Повертаюся біля 500м назад і входимо ! в справж ній забетонований канал. Скоро бачу перед собою дамбу, знову знімається холоднючий шквальний вітер і навіть на цьому вузькому каналі не дає просуватися вперед. Температура повітря різко знизилася. Максимум 10С. Вперіщила щільна злива, просто небо обірвалося. Вискакую на бетон, прив"язую каяка до якогось кілка і ховаємося в зарослях. Як тільки злива закінчилася, йду в розвідку. Ну нічого собі! Нас чекає сухопутний перехід метрів на 400-500. А сил залишилося мало, а каяк запакований під зав"язку, а як його витягнути через бетон? Одним словом, сумніви в реальності поконання сухопутної ділянки дуууже великі. Розвідка показує, що прохід є і він міг би бути удвічі коротшим, якби територія гідроелектростанція не обгородилася височенним сітчатим парканом. 

Знайшов якусь колоду, перев"язав шнур так, щоби можна було перекинути через груди, підклав колоду і вперед. Найгірше було витягнути крутим бетонним схилом каналу, зовсім вибився з сил, але таки витягнув. Далі пішло легше, трава мокра від дощу і завдяки цьому зменшується тертя. З іншого боку завдяки цьому ж тяжко знайти точку опори, грунт під травою глинистий і слизький як ковзанка. Так, після півгодинної муки, ми досягнули крутого схилу до русла Брди. Перепад рівнів вражає. І тут зовсім несподівано відбулося моє перше вимушене купання. Поки думав над тим, як спустити акуратно каяк по 30-му глинястому майже обриву, прив"язав Пса до каяка і сів на корму. А думати зовсім не було потрібно. Пес внизу побачив качок під берегом і кинувся до них, шарпнув каяка і мене разом з ним. Я судорожно вхопився за траву, але пучок трави залишився в мене в руках і я на п"ятій точці поїхав донизу чорною глиною слідом за каяком і Псом. Пес побачив, що каяк біжить за ним і шугонувся в бік. Каяк! його випередив і бовкнувся до води навіть дуже непогано. Автоматичне водування :-) Пес цього разу служив за якір, бо був прив"язаний до каяка. Я теж з"їхав по пояс до води слідом за каяком. Якось запхав до каяка Пса, вліз сам і далі Пес і напівтруп (я) подрейфували далі слабкою течією. Біля сходу води з гідроелектростанції утворюються підводні вири, на яких нас трішки покрутило, не було сили з ними боротися, а зрештою вони не несуть в собі жодної небезпеки. Далі знову починається незаселена територія, лише інколи здалека проглядаються поодинокі будівлі. Течія слабка, часу в нас залишилося мало, а ще лопатити й лопатити. Ну й лопатимо. Характер річки тут зовсім інший. Багато водорослів і спокійних плес, інколи ріка розливається і здається, що це просто якийсь довгий став. Так от цим ставом доходимо до наступної гідроелектростанції. О мамма міа! Знову обнос :-( Але цього разу все простіше, берег пологий і не забетонований, електростанція маленька, обнос 70-100м зайняв макс. ! 15хв. За гідроелектростанцією характер річки знову різко зміню! ється. І нша рослинність, менше водорослей і з"являється легенька тяга в течії, але справді легенька. Щоби дійти до міста Бидґощ, де Брда поповнює води Вісли, треба тримати темп і не випускати весло з рук. Природа трішки незвичайна, якось навіює спогади про фільм "Парк Юрського Періоду". Така собі природа Юрського Періоду. Я би не дуже здивувався, якби на березі побачив якого-небудь динозаврика. 

З правого борту залишається кемпінг "Йоново" і зразу за ним входимо до озера Смукала, - довге озеро, біля 5-7км. На озері практично можна попрощатися з дикою і чистою Брдою. Береги щодалі то більш забудовані, практично починається 300-тисячне місто Бидґощ. В кінці озера знову обнос, втретє за сьогодні. Обнос майже ідентичний до попереднього, порівняно легенький, за умови, якщо ви перед цим не лопатили воду цілий день і ваш каяк не важить 100кг :) За дамбою (ще одна гідроелектростанція) ненадовго Брда стає знову цікавою. По боках долина, течія різко прискорюється і доводиться бути дуже обережним, щоб не напоротися на каміння, що причаїлося під водою. Каміння не дуже багато, але якби прогавив, то з огляду на дуже швидку течію фінал виправи міг би закінчитися пробоїною. Тепер ми пливемо практично містом, проходимо під мостом і йдемо прямо, а вправо відходить канал Бидґоскі, котрий з"єднує Віслу через Варту з Одрою. Ближче до центру місто дуже красиве, прямо невідома нікому В! енеція, а ми з Псом звертаємо увагу всіх на набрежній. Впираємося в шлюз. Хммм. От тут загадка як пройти. Вже досить пізно і навряд чи я знайшов би якогось працівника цього шлюзу. Доводиться трішки повертатися. Висаджуюся і шукаю допомоги. Допомога знаходиться зразу, - семеро студентів, які пили пиво під парасольками на набережній самі зголошуються допомогти. Ну вони мій каяк як пір"їну всімох перенесли. Хотіли купити Пса. Ця зараза схоже на те, що готова була продатися, жодного слова протесту. Далі майже 10км веслування містом. Бидґощ дійсно дуже красиве місто, я здивований, що раніше нічого майже не чув про нього. Унікальна готична архітектура і дуже вдало й стильно вкомпоновані ультрасучасні споруди. Почало смеркати. 22:10. Кінець спливу. Ще один обнос через закриті шлюзи і ми на Віслі. Але це вже зовсім інша історія.

Гриць Кабалюк, 2004. All rights reserved

Последнее обновление ( 08.06.2007 г. )
 

« < Октябрь 2014 > »
Вс Пн Вт Ср Чт Сб Вс
28 29 30 1 2 3 4
5 6 7 8 9 10 11
12 13 14 15 16 17 18
19 20 21 22 23 24 25
26 27 28 29 30 31 1